30-а річниця Чорнобильської катастрофи
26 квітня 1986 року сталось те, про що ніхто не міг подумати, те, що ніколи б ніхто не міг припустити, те, що стало невиправною помилкою, «чорною плямою» в історії України, те, що скалічило і забрало сотні і тисячі життів… Реактор №4, що був збудований в 1976 році на Чорнобильській АЕС, розташований за 100 кілометрів на північ від Києва – вибухнув.
Сумарний вихід радіоактивних матеріалів становив 50 мільйонів кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, скинутих в 1945 році на Хіросіму. Вибух, що спричинив пожежі, які тривали близько 10 днів, забрав життя 31 людини і більше 200 було госпіталізовано. За неофіційною статистикою в Україні померло не менше 15 тисяч людей, які були уражені в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.
Увечері 25 квітня 1986 року група інженерів почала проводити на 4-у реакторі абсолютно непідготовлений технічний експеримент, під час якого потужність реактора була знижена на 7% від норми, а контрольні пристрої були відключені. Робота реактора стала нестабільною і неконтрольваною, а спроба відновити стандартний режим його роботи - запізнілою, і 26 квітня 1986 року на 4-у реакторі пролунали два вибухи. Вони були не ядерними, а хімічними, як наслідок перегріву реактора і накопичення великої кількості газів, що з'явились під час неконтрольованої реакції. Потужність вибухів була настільки великою, що було зруйновано стальну і свинцеву обшивку реактора, і в повітря піднялось більше 60 тон радіоактивних матеріалів.
Лише через три тижні при допомозі 4 тисяч тон піску, бору, свинцю і глини вдалось ізолювати реактор, що продовжував випромінювати радіацію, і запобігти подальшому забрудненню грунту. З території в радіусі 30 кілометрів від місця аварії було евакуйовано більше 100 тисяч людей. Із-за традиційної в СРСР секретності від громадян приховувалась інформація про дійсні масштаби катастофи і в найбільш постраждалих областях України, Білорусії та Росії в перші дні після аварії не здійснювались жодні заходи по захисту населення від радіації.
Всі 47 500 жителів міста Прип'ять були змушені покинути свої будинки на наступний день після катастрофи. Близько 300 людей почали повертатися додому вже через місяць. Територію, на якій вони селилися, пізніше назвали Зоною Відчуження. До тих хто повернувся назад упродовж 20 років не пускали родичів. Протягом всього 1986 року із зони відчуження було евакуйовано близько 250 тисяч осіб. Кількість жертв від найпотужнішої техногенної аварії експерти оцінюють неоднозначно від декількох тисяч до 100 тисяч чоловік.
Сьогодні місто Прип’ять живе «своїм життям». Постапокаліптичні світлини знаменитого колеса огляду і покинутих книжок у школах гуляють Інтернетом. Створюються групи людей, студентів, молоді, всіх бажаючих, які приїзджають туди на екскурсії… Сила-силенна фото, які зроблені в теперишній час на вулицях і в будинках «міста-привида»… Переглянувши масу статтей опублікованих за темою «Чорнобильська АЕС» зрозуміло, що неабияк сумно стало після цієї невиправної катастрофи. І як би ж хотілося знову на тих вулицях почати нове життя, дати місту шанс… Але… Вибух був, тому місто, яке могло бути одним із найкращих міст поблизу Києва стало відчуженим та занедбаним…
26 квітня 2016 року виповнюється 30 років з моменту страшної техногенної катастрофи й величезної екологічної біди світового масштабу на Чорнобильській АЕС. Масштаби катастрофи могли б бути незрівнянно більшими, якби не мужність і самопожертва сотень тисяч учасників ліквідації наслідків аварії. Ризикуючи своїм життям та здоров'ям, вони виконали свій обов'язок і захистили людство від згубного впливу і подальшого розповсюдження радіації.
Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей. Ще довго ми будемо відчувати на собі наслідки трагедії, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям. Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.
